Приватна форма господарювання на землі – непереконливий аргумент продовольчого забезпечення України

1-го січня 2007 року закінчується строк мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення – нашого основного національного багатства.
Дня нас, комуністів, та й для основної частини селян це питання надзвичайно болюче. Адже реалізація цього страшного плану призведе до непередбачуваних наслідків не тільки для долі селян, а й всього народу України.
Земля – це не тільки годувальниця, а й життєвий простір, за який боролися народи впродовж всієї історії людства.
Для реалізації статей Земельного Кодексу України, які передбачають купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, немає ні економічних, ні юридичних, ні морально-етичних підстав.
Розпочнемо з юридичного обґрунтування цього питання. В статті 13 Конституції України записано: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу”.
Тому я, Роєнко В.Г., не маю права на купівлю-продаж землі, хоча жив і працював на ній, бо вона належить і робітникові у місті, і інтелігенту, і журналісту.
Морально-етична сторона.
Земля не може бути товаром, бо вона не створювалася людиною, як одяг, взуття, будинок тощо. Земля створена природою, стверджують матеріалісти. Земля створена Богом, кажуть віруючі.
З економічної точки зору (це для тих, кому Конституція – не закон, а народ України – ніщо) земля не готова до купівлі-продажу, бо немає на сьогодні кадастру землі, на основі якого вона оцінюється, а за цим проводиться грошова її оцінка.
До того ж, Верховною Радою України не прийнято біля 30 законів, які регламентують підготовку і механізм купівлі-продажу землі.
Тому комуністи області виступали і будуть виступати проти купівлі-продажу землі. Одночасно ми збираємо підписи проти перетворення нашої землі в товар, та звертаємося до з вимогою до Верховної Ради України прийняти постанову про продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення та проведення Всеукраїнського референдуму з цього питання.
Разом з цим звертаємося до селян, всього народу України вникнути в питання, яке дає пояснення, звідки появились корені єзуїтського плану розпродажу українських чорноземів.
Основою реалізації цього плану стала деколективізація сільського господарства, або точніше, насильницький розгін і знищення матеріальної бази колективних господарств і передача колективних земель і майна у приватну власність. Буржуазна влада знайшла спосіб руками самих селян знищити не тільки великотоварні і високорентабельні, з розгалуженою соціальною базою в радянський період господарства, а й створити умови до розпродажу землі.
Приватна форма господарювання на землі – не переконливий аргумент продовольчого забезпечення народу України
Байка про те, що селяни, отримавши у приватну власність землю та ще ліквідувавши колективні господарства і радгоспи, заживуть краще, виявилось не тільки байкою, а й підлою брехнею.
До того ж, зруйнувавши і розікравши високорозвинуту в радянський період сільськогосподарську галузь економіки, а з нею і соціальну сферу села, буржуазний режим, наплодивши на селі різні форми господарювання, вже неспроможний нагодувати народ. І це в той час, коли Україна має могутній природно-ресурсний потенціал.
Земельний фонд України становить 5,7% території Європи. У складі земель країни із 60,3 млн. га майже 70% (41,8 млн. га) займають землі сільськогосподарського призначення, в тому числі 33% орної землі, 17% (10,4 млн. га) – лісові угіддя.
В результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилося 49,1% (29 600,8 млн. га), у приватну власність передано 50,7% (30 619,4 тис. га), у власність юридичних осіб (сільгосппідприємств) – 0,2% (134 тис. га).
Реформування земельних відносин в аграрному секторі економіки, як відомо, проводиться буржуазним режимом не для творення і розвитку, а для руйнації.
Із високорозвинутого, індустріального, з розгалуженою соціальною сферою, аграрний сектор економіки Української РСР за роки, так званої, незалежності і будівництва капіталізму перетворився на поле бою між державою і селянами, новоявленими поміщиками і селянами, великими латифундистами і селянами, між самими селянами, селянами і працівниками соціальної сфери. В селі панує синдром «Кайдашевої сім''ї».
Внаслідок цього знищуються не тільки об''єкти господарського призначення (тваринницькі ферми, тракторні бригади, автогаражі, складські приміщення), а й соціальної сфери (лазні і дитсадки, будинки культури і клуби, ФАПи і школи).
Тривалий час земельна реформа стосувалася зміни форм господарювання на селі лише стосовно фермерських господарств. «Реформатори з асфальту» штовхали Україну на хутірський шлях розвитку.
Проте, створені в перші роки реформи фермерські господарства, так і не виправдали покладених на них сподівань горе-реформаторами. Вони не вийшли на рубіж домінуючої форми господарювання. До того ж багато з них розпадалися і продовжують розпадатись.
На даний час в країні обліковується 46387 фермерських господарств, їм надано у власність і користування земельних ділянок загальною площею 3 467 тис. га. Середня площа сільгоспугідь фермерського господарства становить 74,7 га, що не відповідає навіть приблизно загальноєвропейським нормам, за якими середня площа фермерського господарства повинна становити не менше 400 га, що даватиме можливість наближатися до науково обґрунтованого ведення землеробства, дотримання сівозміни, і бути хоч якимось конкурентом для великотоварного багатогалузевого господарства.
Фермерський рух набув збільшення за час насильницької ліквідації колективних господарств, спровокованої сумнозвісним указом президента Кучми від 3 грудня 1999 року. Виконавцем цього указу був Кабінет Міністрів України, очолюваний В.Ющенком. Проте навіть після цього фермерські господарства в цілому не змінили ситуацію на краще.
Якщо в 1990 році сільськогосподарські підприємства (колгоспи і радгоспи) виробляли 72,5% валової продукції сільського господарства, то в 2002 році всього 40,1%, а продукції тваринництва – 28,6%. На даний час ситуація так і не змінилася. Отже, фермерські господарства, а це показує світовий досвід, ніколи не зможуть замінити великотоварні, багатогалузеві господарства, а значить нагодувати народ України. До того ж, їм не під силу утримувати соціальну сферу села, як це робили раніше колгоспи і радгоспи.
Але цього ніколи не розумів буржуазний режим, очолюваний К.Кравчуком, Л.Кучмою, а тепер – В.Ющенком. Вони, як стерв''ятники роздирали і продовжують роздирати село.
Внаслідок деколективізації із 11826 колективних господарств на сьогодні реформовано 11811. Не реформовано лише 15. На базі колективних господарств створено 22099 нових агроформувань. Серед них: товариств з обмеженою відповідальністю – 7304 (33,05%), приватно-орендних підприємств – 4655 (21,06%), фермерських господарств – 4714 (21,33%), сільськогосподарських кооперативів – 1837 (8,3%), акціонерних товариств – 806 (3,6%), інших суб''єктів господарювання – 2783 (12,5%).
Загальна сума виплат у грошовому еквіваленті по договорах оренди у 2005 році на ті мізерні 1,5-2% орендної плати повинна становити 2,3 млрд. грн., в тому числі 1,1 млрд. грн. селянам-пенсіонерам. За перше півріччя 2005 року фактично виплачено селянам орендної плати 58,7 млн. грн. або 2,5%. Середній розмір орендної плати за рік становить 122,6 грн. За 1 гектар – 1,4%.
Серед форм плати за оренду земельних часток (паїв) домінує натуральна форма – 81,6% (сільгосппродукція).
Ці сумні показники красномовно вказують на те, як селян приручили шахрайським методом, а тепер дурять як тільки хочуть.
Споконвіків відомо, що та людина, яка здає щось в оренду, завжди на цій оренді отримує прибутки і навіть стає багатою. Наприклад, здані в оренду землі до Великої Жовтневої соціалістичної революції, давали прибутки орендарям-лихварям. Поміщик вкладав 4 снопи на оплату. І в сьогоднішній буржуазній Україні є також приклади. Це здача в оренду житла, або надання банками кредитів. А хіба земля – це не той же кредит під проценти?
То ж знайдіть ще такого дурня серед банкірів, як селянин, який задарма віддає в оренду свою земельну частку (пай) та й ще радіє, що колись йому заплатять оту мізерну у 1,5-2% орендну плату. Звичайно, самолюбство селянина буржуазна влада задовольнила. Тепер він не колгоспний раб із гарантованою роботою, заробітною платою, пенсією, різного роду пільгами і соціальними виплатами, а власник шматка землі, але без прав, без роботи, без гарантій і взагалі без майбутнього.
Хоч і заростає земля бур''янами, але окремих селян аж розпирає від самовдоволення, що він приватний землевласник, і готовий лизати панам чоботи, якщо він його землю візьме в оренду, а потім дуритиме орендною платою.
І ніяк цей селянин не збагне, що буржуї дали йому землю у приватну власність лише тому, щоб потім він від неї сам відмовився або продав її, як нам підрахували американці, за 1125 грн. за 1 гектар.
А якщо наступить ющенківська адміністративно-територіальна реформа, і села прискореними темпами зникатимуть з лиця землі, селяни безкоштовно відмовляться від землі, відаючи її великим латифундіям, або ці землі перетворяться на мисливські угіддя.
В будь-якому випадку це вигідно країнам Заходу, які сплять і бачать, щоб Україна не була конкурентом на ринку продуктів харчування, а наш волелюбний народ став покірним і беззахисним. От що значить зруйнувати колективні форми власності і господарювання на землі і насадити приватні.
Так це ж ми тільки про землю кажемо. А де ж майно колективних господарств? Кому воно дісталося і хто його ще далі розкрадає?
Чому в окремих села ще досі не укладені із селянами договори оренди майна, а це майно розкрадають і знищують різного роду авантюристи і прохіндеї, які з мовчазної згоди селян вважають, що це майно належить їм і тільки їм?
Або чому там, де і укладено договір оренди майна, орендна плата не виплачується?
Аж страшно робиться від того, що майже 7 млн. землевласників селянського походження терплять знущання над собою якихось 20 тис. виродків, частина з яких не має взагалі ніякого відношення ні до землі, ні до майна, і взагалі до села.
І на чолі цих виродків стоїть сьогодні “оранжева” влада, яка, як таргани, знищує продукти харчування в нашій хаті, або робить ці продукти непридатними для харчування, одночасно заражаючи людей різними хворобами.
Похвали і поваги сьогодні заслуговують ті селяни і їх керівники, які зберегли колективні форми господарювання і цілісність господарств, що дозволяє їм захистити самих себе і свої сім''ї від тих страшних проблем, які на собі відчули мільйони селян, повіривши у байку про казковий рай приватного землевласника. Є над чим задуматися селянам.



В.РОЄНКО,
секретар Черкаського обкому Компартії України,
голова секції селян ВСР, народний депутат II і III скликань.