ДЅ≥л≥ пл¤миФ в ≥стор≥њ м≥стаФ

—татт¤ п≥д такою назвою була надрукована 16 с≥чн¤ цього року в газет≥ Дћ≥стоФ. ѓњ автор Ц учениц¤ 10 класу середньоњ школи є 32 јл≥на “ернова. «вичайна, здавалос¤ б, статт¤ про р≥дний край ≥ бажанн¤ сказати про щось нове в його ≥стор≥њ, про людей, ¤к≥ жили й творили добро на ц≥й земл≥, ≥ ¤ка б розширювала наш≥ знанн¤. јле авторка обрала зовс≥м ≥нший напр¤м ≥ пер≥од ≥стор≥њ м≥ста Ц пер≥од окупац≥њ „еркас н≥мецько-фашистськими загарбниками. ¬≥д ≥мен≥ пошуковоњ групи туристсько-краЇзнавчого гуртка вона розпов≥даЇ про, так зван≥, досл≥дженн¤ того часу. якщо хтось думаЇ, що юн≥ краЇзнавц≥ займаютьс¤ вивченн¤м боротьби жител≥в м≥ста проти окупант≥в, рухом опору фашистам, пошуком нових нев≥домих факт≥в про д≥¤льн≥сть партизан≥в, п≥дп≥льник≥в, просто патр≥от≥в ¬≥тчизни, то ц¤ статт¤ глибоко розчаруЇ. Ќе про це в н≥й мова, а про те, ¤кими добрими ≥ благородними були н≥мц≥, ¤к вони дбали про к≥но, театр та ≥нше. √идко й бридко читати под≥бне, особливо тим, хто на власн≥ оч≥ бачив той Дновий пор¤докФ, ≥ чудом залишивс¤ живим. јле ¤ не звинувачую в цьому молоду людину. ¬она в цьому випадку стала лише Дп≥шакомФ в чуж≥й гр≥. я звинувачую дорослих, вчител≥в, кер≥вник≥в гуртк≥в, ¤к≥ св≥домо направл¤ють зусилл¤ д≥тей в пошуков≥й робот≥ дл¤ в≥дб≥люванн¤ воЇнних злочин≥в н≥мецьких окупант≥в ≥ њхн≥х п≥дручних Ц пол≥цањв, дл¤ пропаганди фашистськоњ ≥деолог≥њ. ѕ≥дл≥сть цього всього ¤краз ≥ пол¤гаЇ в тому, що вони ховаютьс¤ за спини д≥тей ≥ робл¤ть свою чорну справу њхн≥ми руками.
“ак от, все тод≥, виход¤чи ≥з зм≥сту статт≥, було ДокейФ: н≥мц≥ н≥кого не зач≥пали, н≥кого не в≥шали ≥ не розстр≥лювали, а навпаки в≥дкрили к≥нотеатри ≥ театри, навчальн≥ заклади, дозволили розмовл¤ти украњнською мовою й сп≥вати украњнських п≥сень, ну вели себе, н≥би ангели.
ј чи ж так було насправд≥? я маю право говорити про той пер≥од свою правду, бо з першого дн¤ окупац≥њ знаходилась у м≥ст≥ ≥ на соб≥ в≥дчула вс≥ жахи тих страшних дн≥в ≥ рок≥в.
22 червн¤ 1941 року щаслив≥ й рад≥сн≥ на випускному вечер≥ ми св¤ткували своЇ повнол≥тт¤ ≥ мр≥¤ли про майбутнЇ. јле ранок цього дн¤ д≥йсно став чорним ≥ перекреслив житт¤ й дол≥ м≥льйонам хлопц≥в ≥ д≥вчат. ‘ронт наближавс¤ до „еркас дуже швидко, незважаючи на в≥дчайдушний оп≥р „ервоноњ јрм≥њ, ≥ незабаром н≥мецьк≥ танки ≥з свастикою ≥ н≥мецьк≥ солдати по¤вились у м≥ст≥. –азом з ними прийшли й т≥, хто зрадив св≥й народ, ¬≥тчизну, ≥ став по-холуйському прислужувати фашистам. ≤ горе було тим, на кого вони мали зуб.
«айн¤вши м≥сто, г≥тлер≥вц≥ перш за все перев≥рили вс≥ вулиц≥, двори, вс≥ будинки. Ўукали зброю ≥ людей (не без допомоги м≥сцевих зрадник≥в), ¤к≥ могли були небезпечними дл¤ окупант≥в, насамперед комун≥ст≥в, комсомольц≥в, парт≥йних ≥ рад¤нських прац≥вник≥в, ≥ заарештовували њх. якщо знаходили щось ≥з продукт≥в, забирали. ” нас забрали с≥ль у пачках, бо од¤г ≥ ≥нш≥ реч≥ батьки встигли заховати.
Ќаступного дн¤ нова влада за¤вила про себе вже по-справжньому: на роз≥ вулиць —м≥л¤нська ≥ Ўевченка, де тепер ДћакдональсФ, з≥гнавши людей, пов≥сили чотирьох чолов≥к≥в ≥ серед них- зовс≥м малого хлопчика.
ƒал≥ б≥льше. ¬чинили дику розправу над важкохворими в —осн≥вському санатор≥њ. ѓх просто, ¤к порос¤т, закололи багнетами.
Ќа вулиц≥ ≤льњна на тому квартал≥, де тепер знаходитьс¤ госпиталь, розм≥стили п≥д в≥дкритим небом полонених червоноарм≥йц≥в. √олодн≥, змучен≥, поранен≥, без води й њж≥ вони були п≥д охороною н≥мц≥в. ѕ≥д страхом смерт≥ ус≥м мешканц¤м м≥ста заборон¤лось п≥дходити близько до паркану, а тим б≥льш передавати цим полоненим воду чи бодай кусочок хл≥ба. ¬они щодн¤ гинули дес¤тками. ѕравда, через де¤кий час тих, хто був ще живий, кудись в≥дправили.
« особливою жорсток≥стю фашисти почали розправи з жител¤ми Їврейськоњ нац≥ональност≥. ѓх вигнали з ус≥х будинк≥в ≥ квартир ≥ поселили на берез≥ ƒн≥пра. Ќа своЇму од¤з≥ њх примусили нашити спец≥альний розп≥знавальний знак.
™вре¤м не дозвол¤лось в≥длучатись з берега, по¤вл¤тись на ≥нших вулиц¤х, сп≥лкуватись з мешканц¤ми м≥ста. «а дотриманн¤м цих вимог ч≥тко стежили н≥мц≥ й пол≥цањ ≥ жорстоко карали тих, хто провинивс¤.
“аким чином на берез≥ ƒн≥пра було створене своЇр≥дне гетто. јле й воно про≥снувало недовго. Ќезабаром н≥мц≥ вивезли вс≥х з цього м≥сц¤ ≥ десь розстр≥л¤ли. ƒе саме, дос≥ нев≥домо.
” публ≥кац≥њ згадуЇтьс¤ пр≥звище √.Ѕол≥брука. «наю ¤ його добре, бо в≥н був у школ≥ моњм вчителем ф≥зкультури. јле по¤вивс¤ у м≥ст≥ разом з н≥мц¤ми ≥ в≥дразу п≥шов у пол≥цањ. Ќав≥ть був ¤кимось у них начальником. ўе молодий, в≥н не був у „ервон≥й јрм≥њ, ¤ка воювала з фашистами, а п≥шов њм служити, зрадивши своњх людей ≥ Ѕатьк≥вщину.  р≥м цього, Ѕол≥брук скоњв ще один злочин. —талос¤ так, що м≥й однокласник …он¤ Ћукоцький , Їврей за нац≥ональн≥стю, змушений був повернутис¤ додому п≥сл¤ того, ¤к ешелон, в ¤кому в≥н њхав, розбомбили н≥мецьк≥ л≥таки. Ќа своЇ нещаст¤ в≥н зустр≥в на вулиц≥ Ѕол≥брука ≥ той спровадив його в гетто, тобто фактично на той св≥т. Ўкода, що цей зрадник уник в≥дпов≥дальност≥ за своњ п≥дл≥ вчинки, бо вт≥к разом ≥з н≥мц¤ми в 1943 роц≥.
” м≥ст≥ з перших дн≥в окупац≥њ працювала управа, ¤ка допомогала фашистам встановлювати Дновий пор¤докФ, була пол≥ц≥¤, б≥ржа прац≥, де треба було вс≥м обов ¤зково реЇструватись. ¬иходила й газета Д”крањнська думкаФ, ¤ка розхвалювала усп≥хи н≥мецьких в≥йськ на фронтах, та публ≥кувала накази ≥ розпор¤дженн¤ окупац≥йноњ м≥сцевоњ влади.
ƒ≥йсно, де¤кий час працювали й театр, к≥нотеатр. ѕам ¤таю, що одного разу побачила аф≥шу про демонстрац≥ю рад¤нського ф≥льму Дѕомилка ≥нженера  очинаФ. «дивувалась, але п≥шла подивитись. ј пот≥м здогадалась, чому саме цей ф≥льм вз¤ли н≥мц≥. ѕеред його початком фашисти показали к≥ножурнал, в ¤кому хвалили н≥мецьк≥ пор¤дки, усп≥хи на фронт≥, ганьбили рад¤нську владу. ќсь дл¤ чого, ви¤вл¤Їтьс¤, працював к≥нотеатр. Ѕ≥льше туди не ходила.
Ѕуло й рад≥о, але й воно було потр≥бне окупантам дл¤ пропаганди своЇњ фашистськоњ ≥деолог≥њ. ѕравди про под≥њ на фронтах н≥коли не говорили ≥ нав≥ть тод≥, коли г≥тлер≥вц≥ в≥дступали п≥д ударами рад¤нських в≥йськ, то по¤снювали це перем≥щенн¤м в≥йськ з одного м≥сц¤ в ≥нше.
„ерез де¤кий час влада пов≥домила, що почав працювати пед≥нститут, медичний та ветеринарний техн≥куми, але все це мало лише одну мету: ви¤вити ¤комога б≥льше молод≥, вз¤ти њњ на обл≥к ≥ тримати п≥д контролем. ўо саме це було метою в≥дкритт¤ навчальних заклад≥в св≥дчить те, що њх дуже швидко й закрили. јдже фашистам потр≥бн≥ були не осв≥чен≥ юнаки й д≥вчата, а дешева робоча сила в Ќ≥меччин≥. —початку вони аг≥тували молодь, об≥ц¤ли Дзолот≥Ф гори, гарне житт¤, але бажаючих њхати туди не було. “од≥ розпочались справжн≥ облави. ѓх проводили часто вноч≥, шукали в дворах, будинках, скр≥зь, де т≥льки могли , ≥ њм у цьому дуже активно допомагали пол≥цањ. јле й це давало малий улов. ѕот≥м фашисти придумали викликати молодих людей пов≥стками. ѕ≥зньоњ осен≥ ≥ ¤ отримала таку з вимогою негайно прибути до м≥ськоњ управи. ¬≥д цього дн¤ й почались моњ понев≥р¤нн¤, оск≥льки довелось ховатись. —початку на горищ≥, пот≥м у сарањ, в саду. ѕол≥цай, ¤кий нав≥дувавс¤ додому, говорив, що все одно мене знайде, хоча батьки запевн¤ли його, що ¤ хвора ≥ родич≥ забрали мене до себе. јле наближались морози, ≥ треба було шукати ≥нше м≥сце схованки. Ѕатько у наш≥й маленьк≥й к≥мнатц≥ зн¤в к≥лька дощок, викопав ¤му, вин≥с землю ≥ таким чином зробив таЇмну схованку. «верху на це м≥сце поставив зал≥зне л≥жко. ќдного разу ¤ нею скористалась, коли вже п≥зно вноч≥ прийшов пол≥цай ≥ знову почав пошуки. ¬раженн¤ в≥д ц≥Їњ схованки було важке, ≥ ¤кби батьк≥в забрали, ¤к це часто робили пол≥цањ, то з ц≥Їњ ¤ми ¤ б самост≥йно не вибралас¤ б н≥коли.
ƒ≥знавшись про мою б≥ду, жителька нашого кварталу √анна Ќойнець, чешка за нац≥ональн≥стю, запропонувала мен≥ перейти до нењ. ∆ила вона одна в своЇму будиночку, ≥ батько вноч≥ через сади, поза будинками прив≥в мене до нењ. ” њњ погреб≥ ≥ сид≥ла.  оли н≥мц≥ нав≥дувались, то вона розмовл¤ла з ними по-н≥мецьки ≥ вони йшли геть.
“ак т¤глос¤ майже р≥к. ѕол≥цай, ¤кий приходив разом з н≥мц¤ми мене шукати, кудись под≥вс¤, ≥ ¤ повернулас¤ додому.
¬л≥тку 1943 року по¤вивс¤ наказ, що молодь певних рок≥в повинна з ¤витис¤ дл¤ медичного обстеженн¤ у звТ¤зку з в≥дправкою до Ќ≥меччини. ћ≥сце збору Ц прим≥щенн¤ колишнього ветеринарного техн≥куму. ÷е було найстрашн≥ше, бо не втечеш ≥ не сховаЇшс¤. ўо т≥льки не робили хлопц≥ й д≥вчата, щоб не њхати. ¬икликали в соб≥ хвороби, р≥зн≥ бол¤чки на ноги, на руки, на весь орган≥зм. Ќ≥мц≥ особливо бо¤лис¤ тифу ≥ туберкульозу. ÷е й виручало.
” медичн≥й ком≥с≥њ брав участь л≥кар школи ≤ван ёхимович. ¬≥н знав, що в мене було запаленн¤ леген≥в. ќт одного ранку разом з батьком ми прийшли на м≥сце збору. Ќ≥мець ≥ пол≥цай пропустили через хв≥ртку на територ≥ю, ¤ка старанно охорон¤лас¤, висто¤ла довгу чергу.
¬ центр≥ великоњ к≥мнати сид≥в н≥мець, поруч з ним перекладач. ≤ван ёхимович старанно мене огл¤нув, прослухав ≥ сказав колез≥: Д“ут ¤вний туберкульозФ. ƒругий л≥кар п≥дтвердив цей д≥агноз. “ак ¤ одержала ДаусвайсФ, що означало зв≥льненн¤ в≥д роботи в Ќ≥меччин≥. ÷ей документ допомагав мен≥ й п≥зн≥ше. ј тих, хто пройшов ком≥с≥ю, наступного дн¤ повантажили в товарн≥ вагони ≥ в≥дправили на каторжн≥ роботи.
…шов 1943 р≥к. ‘ронт наближавс¤ до м≥ста, ≥ це було пом≥тно по тому, ¤к почали себе вести окупанти. ќдного дн¤ в м≥ст≥ по¤вивс¤ наказ ус≥м жител¤м з ¤витис¤ на вул. —м≥л¤нську з невеликою к≥льк≥стю речей. ¬с≥х кудись в≥дправл¤ли, а, може, й розстр≥лювали. ћи те ж з≥бралис¤, але п≥шли в зовс≥м ≥ншому напр¤м≥. ≤з села ’утори почалос¤ наше блуканн¤ по селах, бо десь затриматись не було можливост≥. ¬≥дступаючи, н≥мц≥ палили села, знищували все, що можна було, виган¤ли людей з будинк≥в, розстр≥лювали. “ак ми пройшли ’утори, ƒуманц≥, ¬ергуни, √ул¤й-город, ѕлескач≥вку, ћедвед≥вку, добрались до ¬еликоњ яблун≥вки ≥ разом ≥з жител¤ми цього села п≥шли в л≥си партизанського ’олодного яру. √олодн≥, замерзл≥, просид≥вши ц≥лу н≥ч на сан¤х, нарешт≥, добралис¤ до партизан≥в. Ќам знайшли невелику земл¤нку, допомогли облаштувати, мама розтопила трохи сн≥гу й зварила пшон¤ноњ каш≥. “ам трохи заспокоњлись. ѕартизани вранц≥ ≥ ввечер≥ прињжджали до нас, пов≥домл¤ли про останн≥ фронтов≥ под≥њ, заспокоювали ≥ просили ще трохи почекати.
≤ настав день, коли ми змогли вийти з л≥су, зустр≥ти наших рад¤нських соддат ≥ зворотним шл¤хом повернутис¤ додому в „еркаси.
—ьогодн≥ згадуючи часи г≥тлер≥вськоњ окупац≥њ, ¤ не забуваю справжньоњ доброзичливост≥ багатьох людей, њхнього бажанн¤ допомогти, порадити, њх патр≥отизм.
ѕ≥сл¤ зв≥льненн¤ м≥ста в≥д фашист≥в ¤ п≥шла в школу працювати п≥онервожатою, пот≥м в≥дновив роботу пед≥нститут, до ¤кого нас прийн¤ли без екзамен≥в. ћи ≥ гарно вчились, ≥ допомагали ус≥м, чим могли. „ергували в госп≥тал¤х, працювали на суботниках, збирали хл≥б у  ан≥вському район≥, бо ще йшла в≥йна ≥ фронту потр≥бно було ще багато всього дл¤ остаточноњ перемоги над ворогом. ј з вересн¤ нам дали стипенд≥ю. –ад¤нська держава ≥ в час в≥йни п≥клувалас¤ про студент≥в, щоб п≥дтримати у навчанн≥.
≤ ось читаю статтю ДЅ≥л≥ пл¤миФ з ≥стор≥њ м≥стаФ, написану ученицею. ¬она пише, що нац≥онально-св≥дома частина населенн¤ п≥дтримувала активну пропагандистську та культурно-осв≥тню роботу окупац≥йноњ влади. я бачила цих Днац≥онально-св≥домихФ, ¤к≥ зв≥дус≥ль по¤вились у м≥ст≥ разом з фашистами, в тому числ≥ ≥ з Ћьвова (¤к Ѕуркацький). ќдержавши в≥д рад¤нськоњ влади ≥ осв≥ту, ≥ посаду, ≥ ≥нше, захлинаючись, вони ганьбили њњ, ¤к т≥льки могли. ј, ми,незважаючи н≥ на що, чекали свою „ервону јрм≥ю, свою народну владу. ≤ дождались, стали нормально жити.
÷ей матер≥ал мене стурбував, здивував ≥ обурив. «розум≥ло, що за ≥менем учениц≥ стоњть хтось дорослий. ≤ ось що ц≥каво. —ама школа є 32 знаходитьс¤ на вулиц≥ ј.√айдара. јле учн≥ абсолютно н≥чого не знають про нього. Ќе знають, що в≥н рад¤нський дит¤чий письменник, що загинув в≥д фашистськоњ кул≥, захищаючи нашу „еркащину ≥ похований у  анев≥.
ј чи не Ї ц¤ статт¤ в≥длунн¤м того, що сталос¤ в печерськ≥й м≥жнародн≥й школ≥ в  иЇв≥? ÷е що, не пропаганда фашизму?
≤стор≥¤ зберегла страшний документ Ц зверненн¤ фашистського командуванн¤ до своњх солдат:
Д” теб¤ нет сердца и нервов. Ќа войне они не нужны. ”ничтожь в себе жалость и сострадание Ц убивай вс¤кого русского, советского, не останавливайс¤, если перед тобой старик или женщина, девочка или мальчик, - убивай. Ётим ты спасЄшь себ¤ от гибели, обеспечишь будущее твоей семье и прославишьс¤ навекиї. ¬они так ≥ робили.
ѕро ¤к≥ Дб≥л≥ пл¤миФ може йти мова, коли фашисти знищували нас, ¤к слав¤н, ¤к нижчу расу людей, ¤к≥, за нелюдською ≥деолог≥Їю, не мали права на житт¤. “о не Дб≥л≥ пл¤миФ, то чорн≥ страшн≥ роки окупац≥њ ≥ не дай бог, щоб щось под≥бне повторилос¤.
ј учн¤м хот≥лос¤ б побажати вести д≥йсно пл≥дну пошукову роботу з ≥стор≥њ краю ≥ ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни, ¤к це робл¤ть, наприклад, багато кињвських шк≥л.
Ќезабаром ми знову будемо в≥дзначати 9 “равн¤ Ц день ¬еликоњ ѕеремоги –ад¤нського —оюзу над фашистською Ќ≥меччиною. ≤ хот≥лос¤ б знати, чи не забуваЇмо ми справжн≥х героњв? як, скаж≥мо, уродженець „ерн≥г≥вщини трич≥ √ерой –ад¤нського —оюзу, маршал ав≥ац≥њ ≤.Ќ. ожедуб, наш земл¤к, дв≥ч≥ √ерой –ад¤нського —оюзу, генерал арм≥њ ≤.ƒ.„ерн¤ховський, житель —умськоњ област≥, партизанський полководець, дв≥ч≥ √ерой –ад¤нського —оюзу —.ј. овпак, дес¤тки тис¤ч воњн≥в, партизан≥в, п≥дп≥льник≥в, ¤к≥ боролись з фашистами, зв≥льн¤ли наш≥ м≥ста ≥ села, ≥ в≥ддали за це найдорожче Ц житт¤.
Ќа м≥ському цвинтар≥ спл¤ть в≥чним сном √ероњ –ад¤нського —оюзу —тепаненко ≤.—. (дв≥ч≥ √ерой), јндрущенко я.“., «≥нченко ‘.ћ., “канко ќ.¬., Ћап≥н ќ.ћ., –ибалко ¬.≤ ≥ ≥нш≥. ѓхн≥й подвиг заслуговуЇ, щоб 9 “равн¤ прийти до њхн≥х могил, поклонитис¤ ≥ покласти жив≥ кв≥ти. ÷е ≥ буде найкращим про¤вив самосв≥домост≥, поваги до загиблих героњв, ви¤вом д≥йсного патр≥отизму.
Ќ.Ћ»—≈Ќ ќ,
ветеран педагог≥чноњ прац≥,
колишн≥й директор школи.