УЌам дороги эти забывать нельз¤ЕФ

 озьма ѕрутков говорив про людей, що вони под≥бн≥ ковбасам: чим њх напхають, те вони в соб≥ ≥ нос¤ть. Ќа жаль, доводитьс¤ констатувати, що н≥хто в сьогодн≥шн≥й ”крањн≥ не носить в соб≥ ст≥льки протухлого антикомун≥стичного фаршу, ¤к молод≥ люди, що пройшли шк≥льну науку за п≥дручниками, написаним канадськими та в≥тчизн¤ними необандер≥вц¤ми, особливо ¤кщо њх вчител≥ були слухн¤ними казенними ковбасниками, не здатними належним чином прокоментувати написану в книжках ах≥нею про Двизволител≥вФ ќ”Ќ-”ѕј, та про њх, так зван≥, змаганн¤ за ДнезалежнуФ ”крањну.
« огл¤ду на цю обставину видаЇтьс¤ надзвичайно ц≥нним ≥ корисним зах≥д, що був проведений в „ƒ“” його центром культури та вихованн¤ на чол≥ з кандидатом ≥сторичних наук, членом Ќац≥ональноњ сп≥лки журнал≥ст≥в, пом≥чником ректора з гуман≥тарноњ осв≥ти та вихованн¤ ¬.Ћазуренком до ƒн¤ партизанськоњ слави 22 вересн¤.
ƒ≥йство, що в≥дбувалос¤ у вщерть заповненому молоддю зал≥ ун≥верситету по- справжньому загоювало той розрив покол≥нь, ¤кий ц≥леспр¤мовано культивуЇтьс¤ прот¤гом всього пер≥оду украњнськоњ незалежност≥ на державному р≥вн≥ ворогами украњнського народу. ≤ не т≥льки тому, що почесними гост¤ми заходу були сивочол≥ ветерани, учасники партизанськоњ боротьби в пер≥од фашистськоњ окупац≥њ, зокрема ≥ на територ≥њ „еркащини, а й тому, що воно було пронизано ≥деЇю захисту правди ≥стор≥њ, про що сказав у своЇму вступному слов≥ ¬.Ћазуренко:
Ц ¬елика ¬≥тчизн¤на в≥йна 1941-1945 рр., Ц говорив в≥н, Ц це не лише наше минуле. ѓњ подих ще ≥ сьогодн≥ холодить кров у жилах тих, хто був св≥дком жорстоких зв≥рств фашистських загарбник≥в. ¬она круто повернула житт¤ вс≥Їњ крањни, прийшла в кожен д≥м, в кожну с≥м''ю. ¬она знищила в своЇму полум''њ м≥льйони людських долей, принесла стражданн¤ ≥ горе, ¤к≥ ≥ понин≥ гостро ≥ скорботно хвилюють народну пам''¤ть.
јле все-таки наш солдат перем≥г...
¬≥йна сьогодн≥ Ц вже неблизька ≥стор≥¤. ј дл¤ молодих Ц майже легенда, в≥дома з книг ≥ ф≥льм≥в, розпов≥дей старших.
’тось мудрий сказав: в≥йна не зак≥нчуЇтьс¤ доти, доки живий бодай хоч один њњ солдат. ќтож, ≥ ¬елика ¬≥тчизн¤на, вийшовши за меж≥ числового р¤ду 1941-1945, триваЇ кр≥зь п≥зн≥ше ш≥стдес¤тир≥чч¤ аж до нин≥шн≥х дн≥в. ѓњ фронти, баст≥они, бл≥ндаж≥ ≥ вогнев≥ точки прол¤гли там, де не стихаЇ протиборство добра ≥ зла. ѕланетарн≥ битви ≥ боњ м≥сцевого значенн¤ захищають правду про честь, доблесть ≥ самопожертву в ≥м''¤ ѕеремоги, про великий ратний ≥ трудовий подвиг народу, обер≥гають нашу памТ¤ть, ¤ка Ї нос≥Їм в≥чност≥ ≥ незнищенност≥.
Ќе секрет, що окрем≥ в≥т≥њ-документал≥сти, пересл≥дуючи кон''юнктурн≥ ≥нтереси, а часом на догоду замовникам, намагаютьс¤ перекроњти ≥стор≥ю минулоњ в≥йни, спотворити њњ причини ≥ г≥рк≥ насл≥дки, вихолостити так≥ пон¤тт¤, ¤к обов''¤зок, патр≥отизм ≥ любов до Ѕатьк≥вщини.
—ьогодн≥ особливо гострим Ї усв≥домленн¤, що ус≥м нам, а особливо молод≥, ¤к н≥коли ран≥ше, потр≥бна правда ≥ пам''¤ть про ¬елику ¬≥тчизн¤ну в≥йну 1941-1945 рр. ѕро покол≥нн¤ тих людей, ¤к≥ чесно ≥ до к≥нц¤ виконали св≥й громад¤нський обов''¤зок, захищаючи р≥дну землю в≥д загарбник≥в, винесли на своњх плечах увесь т¤гар повоЇнноњ в≥дбудови, виростили д≥тей ≥ внук≥в Ц громад¤н незалежноњ ”крањнськоњ держави. ѕопри р≥зн≥, нер≥дко пол¤рн≥ оц≥нки виток≥в в≥йни, переб≥гу ≥ значенн¤ њњ основних под≥й, незаперечним ≥сторичним фактом Ї те, що це була визвольна ≥ справедлива в≥йна, в ¤к≥й украњнський народ разом з ≥ншими народами –ад¤нського —оюзу в≥дстоював своЇ право на ≥снуванн¤.
Ќам особливо приЇмно констатувати той факт, що в ≥сторичну науку все см≥лив≥ше приходить молодь, ¤ка, на щаст¤, н≥коли не бачила реальноњ в≥йни. •рунтовний науковий пошук здатний вирватись за меж≥ усталеного, в≥дкрити нов≥ перспективи досл≥джень. Ќе сл≥д лише забувати про величезну в≥дпов≥дальн≥сть науковц¤, про масштаби впливу, ¤кий в≥н чинить на сусп≥льну св≥дом≥сть. “ут потр≥бн≥ абсолютна правдив≥сть, д≥йсно об''Їктивний анал≥з та в≥чна вд¤чн≥сть ветеранам ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни 1941-1945 рр., та ≥ в ц≥лому вс≥Їњ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни, за те, що ц≥ною незчисленних жертв вони вр¤тували св≥т в≥д страшного нацистського рабства.
ƒек≥лька сл≥в про тих людей, ≥ той рух, з приводу вшануванн¤ ¤кого ми тут з≥бралис¤, Ц про партизан≥в.
” св≥й час про цих мужн≥х людей досить влучно ≥ справедливо сказав ќлександр ƒовженко: Дѕартизани Ц наша слава, наша горд≥сть. ѕартизани Ц це т≥ сини ”крањни, перед ¤кими зн≥матимуть шапки ц≥л≥ стол≥тт¤, ¤кими будуть пишатис¤ ц≥л≥ покол≥нн¤ ≥ будуть складати про них билини ≥ п≥сн≥.
÷е безсмертний символ в≥чност≥ нашого дорогого ≥ чесного народу".
„еркащина займаЇ три в≥дсотки територ≥њ ”крањни, але тут у роки в≥йни в≥дбулис¤ под≥њ, в ¤ких про¤вилис¤ найвищ≥ ¤кост≥ нац≥онального характеру народу ”крањни, Ц ст≥йк≥сть, мужн≥сть, самопожертва в ≥м''¤ визволенн¤ р≥дноњ земл≥. ÷≥ ¤кост≥ розкрилис¤ в≥дразу, ¤к т≥льки стало в≥домо про початок ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни 1941-1945 рр. ѕонад 150 тис¤ч жител≥в „еркащини в перш≥ м≥с¤ц≥ в≥йни влилос¤ до лав «бройних —ил –ад¤нського —оюзу. ¬сього на фронтах в≥йни з г≥тлер≥вц¤ми воювали майже 300 тис¤ч черкащан. 13 тис¤ч черкащан брали активну участь у партизанському рус≥. ’то не бажав коритис¤ жорстокому ворогов≥, той бравс¤ за зброю. ќкупац≥йний режим породжував партизанську боротьбу.
Ѕ≥й фальсиф≥каторам ≥стор≥њ, вченим-ковбасникам з приводу тлумаченн¤ терм≥ну Д¬елика ¬≥тчизн¤на в≥йнаФ навТ¤зав у своЇму виступ≥ зав≥дувач кафедри ≥стор≥њ ”крањни, професор Ѕушин ћ.≤. ≥ блискуче його виграв п≥д оплески присутн≥х.
« великою увагою вислухали студенти, звернен≥ саме до них, промови ветеран≥в-партизан≥в, почули вони в≥д них ≥ жив≥ св≥дченн¤ про зв≥рства не лише г≥тлер≥вц≥в, а ≥ бандер≥вських головор≥з≥в в зах≥дних област¤х п≥сл¤ зак≥нченн¤ в≥йни.
јле не г≥рко говорити, не вс≥ з молодих людей з розум≥нн¤м поставились до сл≥в ветеран≥в про УгеройстваФ во¤к ќ”Ќ-”ѕј. ≤ дехто, мабуть, п≥д д≥Їю Уантикомун≥стичного фаршуФ вийшов ≥з зали. Ќу що ж, думаЇтьс¤, у њхньому житт≥ ще буде нагода пересв≥дчитись у правдивост≥ сл≥в ветеран≥в-фронтовик≥в, врешт≥-решт, самому в≥др≥знити брехню в≥д ≥стини.
ѕри вс≥х цих, безумовно, в≥драдних детал¤х в≥дзначенн¤ ƒн¤ партизанськоњ слави, ≥з ворожого необандер≥вського оточенн¤ до присутн≥х, на жаль, так ≥ не пробилос¤ слово про  омун≥стичну парт≥ю, визнанн¤ того, що вона була справжн≥м орган≥затором ≥ натхненником ѕеремоги. ј голова ради „еркаськоњ обласноњ орган≥зац≥њ ветеран≥в ¬.¬еретельник у своњх спробах применшити, дискредитувати подвиг народу д≥йшов до того, що за його розум≥нн¤м, то все Дхерн¤Ф. ѕосм≥Їмо стверджувати в свою чергу, що ≥ в≥докремити цей подвиг в≥д комун≥ст≥в, Ц Дхерн¤Ф не менша.
јдже саме на фронтах в≥йни народивс¤ крилатий заклик У омун≥сти! ¬перед!Ф, —аме перед боЇм дес¤тки тис¤ч б≥йц≥в писали за¤ви про вступ до  омун≥стичноњ парт≥њ з припискою: Уякщо загину, вважайте мене комун≥стомФ. ≤ той факт, що майже 2 м≥льйони своњх кращих син≥в ≥ дочок  омун≥стична парт≥¤ поклала на олтар свободи ≥ незалежност≥ р≥дноњ ¬≥тчизни, не вдастьс¤ замовчати н≥кому ≥ н≥коли, в тому числ≥ й ≥ванам, що не памТ¤тають свого родства. ƒоказом цього стала ≥ фронтова патр≥отична п≥сн¤, до ¤коњ серцем доторкнулись ≥ виконавц≥ з числа студент≥в, ≥ вд¤чн≥ присутн≥. ДЌам дороги эти забывать нельз¤Еї , Ц звучно ≥ чисто виводив юнацький голос. “ак, ДЌельз¤!Ф, бо без них наш≥ УпохеровникиФ заведуть нас лише в ≥сторичний тупик!

≤. ќ—“ќ√–»«,
секретар обкому парт≥њ.